Історія школи

Шкільна освіта села Балясного бере свій початок із XVІІІ століття. Спочатку діти навчалися при церкві, яка
стояла поблизу теперішнього сільськосподарського току. Грамоти навчав сільський дяк. Багато часу на уроках
відводилося на вивчення релігійних пісень, молитов. У другому класі читали книжки «Часослов», Євангеліє,
”Вечные всходы”. Вірші вчили лише російською мовою. За навчання діти повинні були приносити батюшці
продукти харчування.

З 1829 року при Успенській церкві села Балясного працювала бібліотека, у якій налічувалося 569 книг,
діяло початкове трикласне народне училище (земська школа), де навчалися хлопці, та жіноча
церковноприходська (парафіяльна) школа. Шкільні приміщення були невеликі, укриті соломою. Найбільшу
увагу звертали на молитву Божу. Коли священик заходив у клас, усі учні вставали і хрестились, а потім урок
продовжувала вчителька.

Пізніше в селі було два будинки, в яких розташовувалася школа. Один будинок стояв на місці, де згодом 
була побудована амбулаторія (нині і цього будинку вже давно немає, бо збудовано нове двоповерхове
приміщення дільничної лікарні), а другий шкільний будинок був розташований на майдані біля церкви.
Правда, самої церкви на той час уже не було. Діяла церква у сусідньому селі Марченки, в яку ходили і жителі
Балясного. Навчання в цих двох будинках було роздільне: в одному навчалися хлопці, а в другому – дівчата.
Учнів у кожній школі було до 40 осіб. Хлопців навчала молода вчителька Скачковська Явдоха Іллівна, а
дівчат – Гараган Ганна Дмитрівна. Школа, де навчалися дівчата, називалася церковноприходська, а де
навчалися хлопці - земська початкова школа.

За «мужицьку» (українську) мову били і принижували. У школах був введений урок арифметики.
Розв`язували задачі і приклади на шкільних грифельних дошках. Для дівчат уводили уроки шиття, в’язання,
божественні співи. Щонеділі всі учні організовано приходили в церкву на богомілля.

Книжок, підручників, зошитів у школярів початку XІX  століття  було дуже мало. Зошити у дітей були
саморобні. Папір на зошити, два пера на рік  і чорнило видавалися в школі. Але чорнила, виданого в школі,
не вистачало, і діти вдома виготовляли його з ягід бузини. Навчальний рік розпочинався з першої половини
жовтня, коли закінчувалися сільські польові роботи, у яких діти теж приймали часом непосильну для них
участь. Із початком весни навчальний рік закінчувався, бо домашні господарства селян потребували робочих
рук. Більшість дітей не мали змоги через матеріальні нестатки закінчити і цю початкову трирічну освіту. Були
такі, що вчилися у школі рік-два, а потім залишали її і допомагали батькам по господарству вдома.

Обидва шкільні приміщення були невеликі за розміром, вкриті соломою. Також соломою  у холодну пору
року школи і опалювалися, але те тепло було дуже незначне і нетривке. Зате потяг до знань у дітей був
величезним, і вони переносили всі труднощі легко і невимушено. У кожній школі було по дві класні кімнати, в
одній кімнаті навчався перший клас, а в другій класній кімнаті навчалися учні 2- 3 класів. Четвертого класу в
селі не було, бо школи були трьохрічні початкові. Для дітей із незаможних сімей навчання на цьому
припинялося. Діти із багатих родин вступали у середню школу в Диканьці. Навчання в школах нашого села
розпочиналося о дев`ятій годині ранку і закінчувалося о 15 годині дня. Основним предметом для учнів був
закон Божий, який викладав місцевий батюшка. Навчання було незрозумілим і нудним, велося російською та
церковнослов’янською мовами. А українською мовою навіть говорити забороняли. За двійки учнів карали:

били кулаками, різками, ставили в куток голими колінами на гречану крупу. Кращих за успішністю учнів
заставляли брати слабших за вухо і водити по класу, примовляючи при цьому слова: «Купіть козла, купіть
осла». По закінченню школи видавали свідоцтво, кращим учням - похвальні листи, Євангеліє.

Із архівних записів спогадів жителя села, нині давно покійного Онищенка Григорія Макаровича, відомо, що
за незнання матеріалу уроку учнів били:  «Одного разу я сидів на уроці і про щось замислився, пропустивши
розповідь попа. Він підняв мене з-за парти і наказав переказати прослухане. Я переказати не зміг. Піп
ударив мене по голові книжкою так сильно, що я упав на підлогу. Били також і вчителі за непослух, за
невміння. Били указками, лінійкою, ставили в куток на коліна».

Ось написані чітким красивим почерком спогади колишньої учениці церковно-приходської школи Кабики
Марії Степанівни. «Учителька Зіньковська  ще мала звичку щипати дітей за щоки, товкла лицем в книжку.
Учителька Скачковська  Явдоха Іллівна била по руках лінійкою, а якщо учень ховав руки, то била по голові.
Якщо хто-небудь із учнів погано писав, то пришивала йому до спини його зошит, водила по класах і
соромила».

Терещенко Олександр Захарович, який народився у 1874 році, залишив у сільському музеї такі спогади
про школу: «Мене навчала вчителька Скачковська. У класі було 20 учнів, але не всім вдалося закінчити три
класи. Запам’ятав, як на свята давали читати книжки на російській мові: «Тарас Бульба»  та « Сороченская
ярмарка» М.Гоголя ».

У 1900 році Полтавським земством у Балясному було побудовано нове приміщення школи на тому місці,
де пізніше був будинок сільської лікарні (у районі теперішнього парку Слави).  Будинок школи був
побудований із цегли, дах вкритий залізом, вікна великі, підлога дерев’яна, широкий коридор. У цьому
приміщенні було вже три класні кімнати, кабінет директора, учительська кімната (як називали її –
канцелярія), квартира для директора (дві кімнати), кімната для технічних працівників. У класних кімнатах
замість звичайних грубо збитих столів і ослонів стояли чотирьохмісні парти. І великою дивиною для сільських
дітей були “заводські” чорнильниці на цих партах. У школі вже навчалися хлопці і дівчата разом.

У 1917 році в Балясненській школі навчалося 170 учнів. Ця школа називалася земською. У 1918 році тут
уже було відкрито 5 класів. Вивчалося більше предметів, уже не було закону Божого. У школі панувала
атмосфера жорстокості у відношенні учителів до дітей. Та, незважаючи на це, діти тягнулися до книжки, до
науки. Але велика біда прийшла в Балясне, як і в усю знедолену Україну, – почалася громадянська війна.
Навчання в школі продовжувалося, хоча школа не опалювалася. Бувало й таке, що за один день у село
вступали червоні й білі війська. Тоді матері прибігали до школи і забирали з уроків дітей, боячись за їх
безпеку.  

1918 рік – створено першу комсомольську організацію в селі (перший комсомолець - Пономаренко Н.Я.,
колишній учень школи).

Із 1921 по 1928 роки у школі навчався М.К.Терещенко, який проявив неабиякий героїзм у Великій Вітчизняній
війні. Йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

1922 рік - в школі створено перший піонерський загін. 

У 1928 році у Балясному уже була семирічна школа, навчання проходило у дві зміни, кількість учнів
досягла 280 осіб, бо до школи ходили учні  з навколишніх сіл: Орданівка, Ландарі, Марченки, Яновщина,
Спицівка, Шилівка, Дячкове, Надежда. Почали викладатися українська мова і література, російська мова і
література, хімія, географія, іноземна мова, суспільствознавство, малювання, фізична культура. Художньої
літератури для читання було дуже мало, шкільної бібліотеки не було, і тому в сільській бібліотеці навіть
записувалися на чергу, щоб прочитати ту чи іншу книгу.

Учні з віддалених сіл жили, винаймаючи квартиру в Балясному, бо шкільного інтернату також не було.
Біднішим учням в школі видавали стипендію в сумі 7 карбованців. Дітей, які жили на квартирах, ще й
забезпечували гарячим сніданком.

У 1930 році Балясненська школа стала середньою. Вона розміщувалася уже в кількох приміщеннях по всій
території села. Під навчальні приміщення  були задіяні великі, цегляні, вкриті залізом хати розкуркулених
багатіїв. Усього по школі нараховувалося до 500 учнів.

У 1935 році у школі були створені учнівська і комсомольська організації, діяв товариський учнівський суд,
який на загальних учнівських зборах розглядав питання навчання і поведінки учнів.

За 5 кілометрів від нашого села почав діяти новоутворений радгосп (радянське господарство) імені Чапаєва.
І учням Балясненської (а раніше її назва звучала як “Балясанська”) доводилося часто ходити на допомогу
працівникам радгоспу у прополці та збиранні буряків. Тракторів і машин на той час ще було дуже мало, і тому
всі польові роботи виконувалися в основному вручну.

У дні  жовтневих свят учні та вчителі, жителі села, святково одягнені, з прапорами та лозунгами,
саморобними квітами виходили на центральний майдан села. Виголошували промови, співали революційних
пісень. Директором школи тривалий час був Маслівець Петро Павлович, якого любили та поважали всі
дорослі та діти. Пізніше він виїхав до міста Львова, працював там викладачем.

Перший випуск Балясанської середньої школи символічно припав на 1941 рік.

Одним із випускників цього трагічного для українського народу року був Решетченко Василь Гурійович, який
в подальшому все своє життя присвятив рідному селу, пропрацювавши головою колгоспу майже 40 років.

Серед перших, хто пішов на фронт, були випускники  Решетченко Василь Гурійович та Штанько Микола
Іванович.

1941-1942 навчальний рік був дуже коротким. Ішла Велика Вітчизняна війна. 17 вересня 1941 року учнів 9-10
класів було відправлено на копання окопів у Новосанжарський район.

Навчання в Балясанській середній школі протягом воєнних років не відновлювалося. Шкільне приміщення
було підірване окупантами, залишилися одні руїни. Юнаки, вдягнувши гімнастерки, пішли на фронт. Як тут не
згадати слова із поезії А.Малишка:

Юнацькі руки молоді.
Вам добре б тішитись в труді,
Своє тепло б коханій  дати,
Ви ще не вміли обнімати,
А воювати довелось. 

А юні дівчата - випускниці? Випускні сукні подарували молодшим своїм сестричкам і звалили на свої тендітні
плечі весь тягар окупаційних літ.

Таким трагічними подіями закінчилась довоєнна епоха в історії школи нашого рідного села Балясне.

Перший післявоєнний випуск десятих класів був у 1956 році.

Із 1957 по 1965 рік директором школи був Дощенко Олексій Степанович.

У школі працювало 11 гуртків. Фонд всеобучу становив 2145 крб. (використано для придбання художньої
літератури, відзначення відмінників, придбання одягу напівсиротам). У шкільній бібліотеці нараховувалося
3760 примірників. Дружній педагогічний колектив. Серед вчителів Маковецький Ф.М., Манько І.П., Голуб Г.І.,
Семко І.С., Манько М.С., Манько І.А. – улюбленці дітвори. При школі створено партійну організацію
(секретарем обрано Семка І.С.).

1965 рік – відкрито при школі  групу  продовженого дня.

У 1966-1968 роки школу очолював Лавро Андрій Денисович.

Активна була допомога учнів колгоспу ім. Чкалова. Збирали помідори, чистили буряк, кукурудзу.

Відзначалася робота гуртків: хімічного – Голуб Г.І., музичного – Прядко М.Д.

У 1969 – 1972 роки школу очолював Семко Іван Сергійович.

Відзначалася дієва робота учнівської виробничої бригади, що налічувала 54 учні. Бригадир Семко Василь.
Колгосп виділив земельну ділянку в кількості 26 га. Вирощували картоплю – площа 5 га, кукурудзу на зерно – 6
га, кукурудзу на силос – 5 га, соняшник – 5 га, ячмінь – 5 га.

У 1972 році члени гуртка моделювання машин (керівник Жук М.Д.) брали активну участь у обласному та
республіканському конкурсах моделювання сільськогосподарських машин.

1972 рік – учениця школи Дзюба Ірина бере участь  у республіканських змаганнях по оранці ґрунту на
тракторі «Білорус» (ІІ місце).  Негода Олександр виступає на республіканському зльоті молоді у Києві. Його
виступ транслювався по телебаченню.

З 1973 році – директором  школи призначено Медяника  Івана Андрійовича.

У 1975 році побудовано нове нині діюче приміщення школи.

Із 1974 по 1976 рік директором школи була енергійна, мудра жінка Новік Олена Павлівна. Саме завдяки її
наполегливій праці у 1975 році введено нове приміщення школи до 105 річниці від Дня народження В.І.Леніна
за сприяння голови колгоспу Решетченка В.Г. Зводили школу будівельники ПМК – 242 тресту
«Укррадгоспспецбуд».

У 1976 році школу очолив Кива Олексій Гаврилович, що був її незмінним директором 25 років. За
багаторічну плідну роботу на педагогічній ниві йому присвоєно звання з врученням значка «Отличник
просвещения СССР».

Він активний пропагандист серед жителів  села, завідуючий сільським музеєм, заступник голови сільської
ради.

У школі обладнані чудові майстерні по обробці дерева, металу. Школа має два діючі трактори. 70% учнів по
трудовому навчанні (учитель Жук М.Д.) мають лише «5» і «4».

1977-1980 роки школу, колгосп ім. Чкалова відвідують делегації з Польщі, В’єтнаму, Чехословаччини,
Німеччини.

Про роботу школи в ці роки неодноразово друкувалися матеріали в журналах «Вітчизна», «Людина і світ», в
газеті «Московские новости».

Грамотами Міністерства освіти СРСР та Українського республіканського комітету працівників освіти
нагороджені вчителі Кива М.О., Очкань К.С..

Успіхи в роботі мають учителі: Решетченко К.І., Височин Н.С., Очкань К.С., Сторчун Т.М., Кива М.О., Семко
В.І., Сотник І.І.. Їх працю відзначено грамотами Міністерства освіти України.

З 1975 року Балясненська школа стала  базою для проходження педагогічної практики студентами 
Полтавського державного педагогічного інституту (за сприяння вчителя хімії та біології Киви М.О.).

При школі працював інтернат, в якому щорічно жило 39 - 45 учнів з віддалених сіл: Андріївки, Ландарів,
Гоголево, Андренок, Сивців, Чапаєвки, Надежди. Завідуючою інтернату була Мороз О.Г. 

З 1975 по 1981 рік школа два рази заносилася на обласну Дошку пошани за високі досягнення в навчально-
виховній роботі.

Школу визнано переможцем обласного соціалістичного змагання по фізкультурі і спорту. 

1979 рік – започатковано щорічні зустрічі випускників, що тривають по сьогоднішній день.

Про високий рівень профорієнтаційної роботи, зв'язок школи з виробництвом в 1980 році проведена
телепередача з Києва.

1981 рік – учителі Семко І.С., Слюсар Т.О., Кальник Н.М., Сторчун Т.М. – передовики передз’їздівського
соціалістичного змагання.

У школі створені всі умови для здобуття середнього загальноосвітнього навчання.

Із 25 учителів 21 має вищу освіту (4 навчається на заочному відділенні). Відмінники народної освіти: Кива
О.Г., Жук М.Д., Очкань К.С.

1982 рік. На запрошення членів гуртка «Любителі слова» (керівник   Сотник І.І., староста гуртка Кузь Л.)
школу відвідують письменники Леонід Остроушко, Зоя Погоріла, Михайло Тернавський, Микола Конопля,
Василь Голобородько.

Активне листування проводиться з О.Гончарем, Б.Олійником, О.Ковінькою, О.Драчем, Ю Збанацьким,
А.Пашком, П.Ротачем,  В. Женченком та іншими літераторами.

1983 рік – у школі  відбулося виїзне засідання обласного комітету партії на чолі з першим секретарем
Моргуном Ф.Т., де були присутні всі завідуючі районними відділами освіти, районне і місцеве партійне
керівництво, адже всі учні  вирішили працювати в рідному колгоспі (класний керівник Л.Д.Гриценко).

Балясненська школа – школа трудового гарту. Влітку 1984 року 220 учнів працювало поруч із своїми
батьками. Всього у п’ятій трудовій чверті учні заробили у колгоспі 11 тисяч крб.

1980 рік – колектив школи занесений до районної Дошки пошани (директор школи  Кива О.Г., секретар
партійної організації  Семко В.І., голова МК профспілки   Сотник І.І.).
1994 рік – колектив школи активний учасник обласного свята «Пісні Бузкового гаю», за що нагороджений
грамотою.

Учителі працюють над збереженням, розвитком, популяризацією української фольклорної спадщини.

1998 рік – перше місце в обласних змаганнях з гри «Що? Де? Коли?»

2001 рік – директором школи призначено Сотник Інну Іванівну.

Школа в селі – осередок духовного відродження і культури.  Відкрито філіал музичної школи.    
У школі працюють педагогічні династії: Кожух Н.О., Сотник І.І., Семко В.І., Фурса П.П..

Учительська професія популяризується серед школярів. Педагогічних працівників серед випускників школи -
12, у районі працює – 21.

2004 рік – лауреати обласного ярмарку «Творчі сходинки педагогів Полтавщини» Кальник Н.М., Семко В.І.,
Сотник І.І.

2006 рік - за сприяння райдержадміністрації проведено ремонт даху, побудована окрема котельня для
опалення школи. Школа поповнилася комп’ютерами. За результативність роботи школу нагороджено
грамотою  на сесії обласної ради.  Запроваджено щорічну премію ім. В.Г.Решетченка  для відмінників
навчання і активістів школи. 

2007 рік -  створено шкільну Світлицю – центр національного виховання школярів.
У 2007 році встановлено меморіальну дошку випускнику школи В.В. Сторчуну, який загинув Афганістані,
виконуючи інтернаціональний обов’язок.

У 2007-2008 роках - учасники гуртка сценічної майстерності провели кілька гастрольних виступів-концертів для
жителів сіл Гоголево, Нелюбівки, Орданівки, Балясне. Отримали схвальні відгуки глядачів.

2008 рік - обладнано методичний кабінет. 

Школа у 2007-2009 роках відзначалася грамотами відділу освіти  «За І місце у підготовці до нового
навчального року».

2009 рік - відкрито картинну галерею «Рукотворні дива рідного краю».

Школа гордиться своїми славними випускниками:

Терещенко М.К. – Герой Радянського Союзу, Семко М.Ф. – Герой Соціалістичної праці, працював ректором
Харківського політехнічного інституту, Інзик І.П. – Герой Соціалістичної праці, працював головою колгоспу
«Червона Україна» Гадяцького району, Булава Л.М. – доктор географічних наук ( Полтавський національний
педагогічний університет ім..В.Г.Короленка), Григоренко В.К. – доктор фізико-математичних наук Черкаського
педагогічного університету, Гавриленко Л.І. – доктор медичних наук  (Мінська медична академія), Купка І.П. –
працював радянським дипломатом в Іраці, Кувейті, Решетченко В.Г. – 40 років очолював місцеве
господарство ім.Чкалова, Сторчун В.В. – героїчно загинув, виконуючи інтернаціональний обов’язок в
Афганістані, Криворучко О.Р. – художник-іконописець, нагороджений орденом Ярослава Мудрого.