Поради психолога
Якщо твої наміри на рік – сій жито,
на десятиліття – сади дерево,
на віки – виховуй дітей
(Народна мудрість)
Шановні батьки,
діти яких збираються іти у 1-й клас,
наступна інформація для вас.
Бесіда психолога з батьками, бабусями і дідусями майбутніх першокласників.
Початок навчання дитини у 1-му класі – це дуже відповідальний і досить складний період у її житті. Адже дуже багато змін відбудеться у житті дитини: з'являться нові знайомства, як з однолітками, так і з дорослими; нові взаємовідносини; нові обов'язки. Зміниться вид діяльності: зараз основною діяльністю Вашого малюка є гра, з приходом до школи основною діяльністю стане навчання. Зміниться соціальна позиція дитини: ще сьогодні Ваш малюк є простою дитиною, а завтра – стане учнем з певними обов'язками. Основною діяльністю дитини стане навчання, яке потребує неабияких зусиль з боку дитини, певних знань, а також певних вмінь та навичок. Все життя буде підпорядковуватись навчанню , школі, шкільним справам. Безумовно, легше пристосуватись до тих змін у житті, які пов'язані з початком навчання у школі і успішніше себе реалізувати зможе та дитина, яка готова до шкільного навчання. У психології виділяють таке поняття, як «готовність дитини до навчання». Що означає це поняття, з чого воно складається, чим визначається? Загалом поняття «готовності дитини до школи» розглядається, як комплексне, багатогранне, яке охоплює всі сфери життя та діяльності майбутнього першокласника. Необхідно одразу розділити поняття педагогічної та психологічної готовності до школи. Під педагогічною готовністю, як правило, мається на увазі уміння читати, рахувати та писати. Однак сама по собі наявність лише цих вмінь та навичок не є гарантом того, що дитина буде навчатись успішно.
Психологічна готовність до навчання у школі включає такі компоненти:
1. фізіологічна готовність;
2. інтелектуальна (пізнавальна) готовність;
3. емоційно-вольова готовність;
4. соціальна готовність;
5. мотиваційна готовність.
Фізіологічна готовність означає достатній рівень дозрівання організму дитини, стан її здоров'я. Зрозуміло, що здорові діти краще пристосуються до змін, пов'язаних з початком навчання.
Інтелектуальна (пізнавальна) готовність пов'язана із відповідним рівнем розвитку пізнавальної сфери дитини, тобто тих процесів, завдяки яким дитина пізнає навколишній світ: мислення, увага, пам'ять, сприймання, уява.
Мислення є найважливішою функцією мозку людини. Будь-який вид діяльності не може обійтися без мислення. А особливо – навчання. На момент початку навчання у школі дитина має володіти певним запасом знань про навколишній світ, про себе, про природу, про інших людей, про стосунки між людьми. Наприклад, дитина має знати: своє ім'я, прізвище, основні кольори, основні геометричні фігури (трикутник, прямокутник, коло) . Володіти поняттям «більший»- «менший», «вищий»-«нижчий», «ширший»-«вужчий». Бажано, щоб дитина орієнтувалась у просторі (знала де права рука, розуміла поняття «під», «над», «біля», «між»). Дитина має вміти аналізувати, встановлювати з’вязки, порівнювати, аналізувати, узагальнювати, визначати головні і другорядні ознаки предметів та явищ.
Увага є ще одною складовою інтелектуальної готовності. Чим вищий рівень уваги, тим вища ефективність навчання. Навчання ставить перед дитиною нові завдання, несхожі на ті, які вона звикла виконувати під час гри. Навчальні завдання, на відміну від ігрових, містять більше нової інформації, а процес виконання навчальних завдань вимагає більшого зосередження. А для цього бажано тренувати здатність малюка бути уважним, наприклад, за допомогою ігор і спеціальних вправ.
Безумовно, легше буде навчатись тій дитині, у якої гарно розвинута пам’ять. Дуже бажаним для успішного навчання є вміння дитини відповідати на запитання, уміти висловлювати свої думки. Передумовою цих вмінь є достатній словниковий запас дитини.
Достатній розвиток мовлення є ще одною складовою інтелектуальної готовності дитини до навчання. Достатній розвиток м’язів руки, вміння виконувати пальчиками дрібні дії (наприклад, нанизувати намистинки) буде запорукою того, що дитина легко навчиться писати.
Якщо Ви хочете, щоб Ваш малюк добре навчався, із радістю відвідував школу – допоможіть йому. Читайте малюку книжки: казки, вірші, оповідання. Після того, як казка прочитана, попросіть, щоб малюк переказав прочитане. Розвивати мислення, увагу, пам’ять, дрібну моторику, розширювати словниковий запас можна і під час спеціальних ігрових занять із малюком (саме гра перетворює нудне навчання на яскраву, цікаву пригоду), і під час щоденного побутового спілкування. Наприклад, коли Ви гуляєте з малюком, розказуйте йому про те, яка зараз пора року, що відбувається у природі; якого кольору проїхала машина; яке дерево вище, а яке нижче. Розказуйте різні відомості про навколишній світ. Розширювати словниковий запас малюка можна за допомогою гри «Хто більше?»: загадайте якийсь предмет, чи явище, і називайте його ознаки: хто більше назве? Наприклад: «сніг» - білий, холодний, блискучий, іскристий, м’який, ранній, несподіваний, глибокий, дрібний, пухнастий, лапатий і т. д. Щоб розвинути дрібні м’язи руки, надавайте малюку можливість ліпити, малювати, розфарбовувати розмальовки; вирізати чи виривати пальчиками обведені фігурки. Створюйте разом з дитиною різні фігурки із паличок (можна використовувати навіть сірники – тільки обов’язково під Вашим наглядом). Нехай малюк складе таку саму фігурку, яку склали Ви, спочатку дивлячись на неї (так буде розвиватись сприймання, вміння орієнтуватись на зразок), а потім по-пам’яті (щоб розвивалась пам’ять, Ваші фігурки із сірників спочатку мають бути дуже простими, поступово їх потрібно ускладнювати). Зараз у книжкових магазинах, на базарах, у кіосках можна придбати велику кількість книжок по розвитку мислення, пам’яті, уваги, сприймання, по підготовці дитини до навчання у школі. А щоб Ваші ігри з малюком Були успішними, дотримуйтесь важливого правила: під час гри забудьте про те, що Ви авторитетні і всезнаючі мама, тато, бабуся чи дідусь, а перенесіться у власне дитинство і станьте, хоч ненадовго, знову дитиною – будьте для малюка рівноправним партнером у грі, який також може сумніватись, сумувати і щиро радіти із своїх результатів.
Не менш важливою, ніж інтелектуальна готовність, є емоційно-вольова готовність дитини до навчання. Ця складова включає достатній розвиток волі, послаблення імпульсивних реакцій, вміння керувати своїми емоціями (наприклад, слухати, не перебиваючи). Емоційно-вольова готовність вважається сформованою, якщо дитина вміє ставити мету, докладати зусиль для реалізації мети, долати перешкоди, виконувати не цікаву, але корисну роботу. Чи має Ваш малюк прості, але постійні доручення (наприклад поливати квіти)? Чи прибирає за собою іграшки? Чи застеляє свою постіль (нехай і з Вашою допомогою)? Чи не перебиває Вас під час розмови? Чи має терпіння? Давши відповідь на ці прості запитання, ви дізнаєтесь, чи сформована у малюка емоційно-вольова готовність.
Наступний компонент – соціальна готовність. Вона містить у собі сформованість у дитині якостей, завдяки яким вона може спілкуватися з іншими дітьми, з вчителькою. Це і бажання спілкуватися, і вміння встановлювати взаємовідносини з однолітками і дорослими; уміння поступатись, підкорятись інтересам дитячої групи, класу; повага до бажань інших людей.
Взагалі, дитина поводить себе з іншими дітьми у школі так, як бачить це і чує вдома. Тобто дитина у своїх взаємовідносинах з іншими дітьми є дзеркалом того, які взаємовідносини панують у сім'ї. Саме у родині дитина отримує перші зразки спілкування. Якщо дитина вдома є свідком неповаги членів сім’ї один до одного, сварок, бійок, то вона вважає таку поведінку нормальною і сама починає так поводити себе в школі.
Мотиваційна готовність сформована, якщо у дитини є бажання ходити до школи, є прагнення здобувати знання, дізнаватись нове, цікаве, виконувати нову соціальну роль – роль школяра.
І тут багато що залежить від Вас, шановні батьки. Не залякуйте малюка школою, фразами подібними до такої: «Ось підеш у школу – там тобі покажуть!»
Налаштовуйте малюка на школу позитивно: «У школі буде цікаво, радісно, ти дізнаєшся багато нового і корисного».
Бажаємо Вам, щоб початок навчання малюка в школі був радісною подією, яка запам’ятається на довгі роки.
Психолог Тищенко Тетяна Володимирівна
Методичні рекомендації для батьків та вчителів щодо спілкування з дітьми, у яких виникають емоційні порушення
1. Не слід прагнути вчити дитину придушувати свої емоції—завдання дорослих полягає у тому, щоб навчити дітей правильно спрямовувати, проявляти свої емоції, почуття.
2. Емоції виникають у процесі взаємодії з навколишнім світом. Необхідно допомогти дитині навчитися адекватних форм реагування на ті чи інші ситуації і явища зовнішнього середовища.
3. Не треба намагатися у процесі занять повністю відгородити дитину від негативних переживань. Це неможливо в повсякденному житті, й штучне створення тепличних умов лише на деякий час знімає проблему, а згодом вона постає більш гостро. Тут потрібно враховувати не просто модальність емоцій (негативні чи позитивні), а насамперед їх інтенсивність. Важливо пам’ятати, що дитині потрібен динамізм емоцій, їх розмаїтість, оскільки достатня кількість однотипних позитивних емоцій рано чи пізно викликає нудьгу.
4. Почуття дитини не можна оцінювати, не можливо вимагати, щоб вона переживала того, що переживає. Як правило, бурхливі афективні реакції—це результат тривалого отримання емоцій.
Психолог Тищенко Т.В.
Ігроманія: міф чи реальність?
Про наркотичну та алкогольну залежність ми вже наслухались доволі. Проте в еру новітніх технологій виникла іще одна, не менш небезпечна хвороба — залежність від комп’ютера.
Із створенням комп’ютера наше життя докорінно змінилося. Колись звичайний комп’ютер займав цілу кімнату — тепер є такі, які легко заховати у кишені. “Диво техніки” могли купити не всі — зараз його може дозволити собі середньостатистична сім’я. Сьогодні комп’ютер керує складними процесами на виробництві, переказами багатомільярдних сум, запуском ядерних ракет. Комп’ютер став супутником нашого життя. А ще його можна використовувати і як розвагу — можна грати в ігри! У сучасному суспільстві виникло нове поняття - “геймер” (від англ.”game”- гра). Основним заняттям “геймера ” є гра в комп’ютерні ігри. Всі сучасні комп’ютерні ігри поділяються на рольові (RPG – Role Playing Game) та нерольові. З точки зору психології, найбільшу небезпеку для психіки людини становлять саме рольові ігри, адже вони мають особливість — у рольову гру гравець “занурюється” глибше, і повністю присвячує себе віртуальному світові. Психологи встановили, що RPG-ігри здатні викликати залежність, яка подібною до наркоманії та алкоголізму. Залежність виникає доволі швидко — вже через півтора року, і протікає у три стадії.
Перша стадія називається легким захопленням. Виникає вона вже після того, як користувач пограв у гру декілька разів і відчув особливість віртуального світу: графіку, звук, факт імітації реального життя чи фантастичних сюжетів. Стадія захоплення проявляється тоді, коли гравець відчуває постійне бажання “втекти” від реального світу у віртуальний. Із часом виникає сама залежність — у “геймера” відбувається переоцінка моральних цінностей. Якщо гравець протягом якогось часу не отримує “порцію задоволення” від гри, він починає відчувати дискомфорт, невпевненість у собі, навіть можливі приступи депресії. Однак і нерольові комп’ютерні ігри не є повністю безпечними для психіки гравця, адже всі вони мотивуються азартом — гравець, щоб перемогти, повинен пройти усі місії або набрати більше очок. Також у нерольових комп’ютерних іграх нерідко присутні елементи жорстокості, якої і така вистачає у нашому житті. Телебачення робить нас спостерігачами жорстокості, а комп’ютерні ігри — учасниками, крім того, дитина дивиться телевізор лише декілька годин, а на проходження звичайної відеогри може витратити до 100 годин. Комп’ютерна гра легко задовольняє потреби підлітка, адже можна почувати себе героєм, втекти від проблем, стати ідеальним. Однак це лише омана, ілюзія, не більше, ніж самообман. Часто “геймерами” стають люди, у яких не склалося особисте життя або присутня невпевненість у собі та своїх силах. Однак, витрачаючи свій час на “розвиток себе” у грі, вони деградують у реальності. Дослідження японських вчених довели, що всі комп’ютерні ігри стимулюють лише ті частини мозку, які відповідають за зір та пересування. Натомість, не розвіваються лобові долі мозку, що відповідають за поведінку, пам’ять, емоції, навчання.
Окрім шкоди для психіки, комп’ютерні ігри негативно впливають і на фізичне здоров’я. Дитина веде малорухомий спосіб життя, адже в основному проводить весь свій час, сидячи за комп’ютером. Замість того, щоб “традиційно” займатися спортом, наприклад, футболом, перевага віддається симуляторові “FIFA”. Також, безпосередній вплив чиниться на зір. “Навіть для дорослої людини, яка хоче зберегти свій зір, як зазначають лікарі-офтальмологи, доречно перебувати за монітором не більше, як 1,5 години. Потім потрібно обов’язково зробити перерву. Дітям взагалі рекомендовано проводити не більше 45 хвилин, підліткам — двічі по 45 хвилин на день”. Розумієте, що такі норми навряд чи дотримуються. Ще однією проблемою є небезпечне випромінювання. Монітор є джерелом різного роду випромінювань, найнебезпечнішим є гамма-випромінювання. Як відомо, найбільше цього випромінювання дає задня панель дисплея. Удома зазвичай його “відводять” до стіни, однак нерідко у офісах та комп’ютерних клубах для того, щоб використовувати приміщення “по максимуму”, комп’ютери ставлять впритул один до одного задніми панелями. Сьогодні без комп’ютера важко уявити будь-яку сферу людського життя. Однак, його потрібно використовувати лише тоді, коли це справді потрібно, а не проводити біля монітора весь свій вільний час. Отже проблема є. Суспільство не звертає на це належну увагу. А комп’ютер продовжує заманювати у віртуальний світ все більше і більше людей, роблячи їх залежними. Ну чим не сюжет фантастичного фільму про те, як комп’ютер зробив людей своїми рабами?
Практичний психолог (соціальний педагог)
Т.В.Тищенко
